Віталій Ільницький (neo7777vitaha) wrote,
Віталій Ільницький
neo7777vitaha

Угнів. Міні-містечко

 Щоб потрапити сюди (з сторони м.Червоноград) потрібно: а) Мати сталеві нерви; б) Мати міцненький позашляховик; в) Чекати,коли врешті відремонтують дорогу.
Нічого з вищеперерахованого у нас не співпало,але на допомогу прийшла сама Природа- "підлатала" ями-провалля снігом,який втрамбувавшись утворив непогане покриття (ну так,коли ми повертались додому,під впливом сонячних променів "покриття" критично попсувалось),тож можна було ризикнути..
Вперше сюди ми навідувались ще у 2010-му,та й то,попавши у містечко надвечір,встигли оглянути лише масивний костел,тож тепер вирішили грунтовно пройтися вуличками найменшого(!)міста України. Нас вітає Угнів!
_DSC0702
Сполохали фазанів
_DSC0698
А куріпочки не надто боязкі
_DSC0700
 На в*їзді(з сторони Белза) одразу ж натикаємося на чотириповерхову будівлю млина,яка була зведена у 1886 р.(?), на місці старого водяного млина.  Щодо того хто звів споруду,та був її першим власником-інформація для мене невідома.
На сьогодні млин не виконує свого призначення,та в приміщенні ще збереглося старе обладнання австрійського періоду. Внаслідок меліорації старе русло р.Солокії висохло,а на згадку залишилося величезне залізне колесо(?) чи швидше (за підказкою)-турбіна, розташована горизонтально.
Будівля млина (1886р.)
_DSC0703
Всередині,на одному із поверхів
_DSC0708
Всередині,на одному із поверхів-2
_DSC0709
 Час заснування міста Угнів достеменно не відомий. Перша літописна згадка про нього датується 1360 р., хоча є припущення, що це поселення згадується ще у «Повісті минулих літ». Того часу це було скоріше велике ремісниче село, ніж місто. З 1462 р. Угнів отримав магдебурзьке право, а разом з ним – привілей на проведення ярмарок та торгів. У місті з'явився бургомістр, війт, судді та громадська рада. У 1470 р. тодішній власник міста, Зигмунт з Радзанова, заклав в Угневі католицький костел, а згодом і парафію.
Панорамне,засніжене
_DSC0712
Залишки обладнання
_DSC0713
Старий млин на в*їзді у містечко
_DSC0705
 На відміну від більшості українських міст, Угнів ніколи не знав кріпосного права, це завжди було місто ремісників – шевців, чоботарів, кушнірів, ковалів, гончарів. Чоботи-угнівці були відомі далеко за межами міста і хоч шилися на одну ногу, вони вважалися найтеплішими і дуже зручними. Іван Франко тричі приїжджав сюди і навіть присвятив окрему роботу опису виробництва угнівських чобіт. В міському краєзнавчому музеї зберігається фрагмент знаменитого угнівського чобота, підковки котрого нагадували кінські підкови. Мали угнівці і власний неповторний одяг, яким дуже пишалися. Угнівські чоботи славилися аж до 20 ст.  Торги в Угневі проводилися щотижня, а великі ярмарки – двічі на рік.
Монастир сестер-феліціянок (19ст.) / школа
_DSC0718
Відреставрована будівля - сучасна школа
_DSC0720
Старенька будівля на території колишнього кляштора
_DSC0721
 "Це містечко розташоване над рікою Солокією, за 2 км від польського кордону та у 18 км від найближчого великого міста Белза, у Сокальському районі. Навколо розкинулися мальовничі ліси, а в самому Угневі зустрічаються пам’ятки давніх часів – від земляних валів старовинного замку до середньовічного костелу. Проте всюди відчувається запустіння, надзвичайні історичні будови занепадають та руйнуються, а колись величне містечко нині виглядає нікому не потрібним." (Інфо).
"Оновлення" старенького будиночку (тут "жив"е(?) Ощадбанк)
_DSC0724
Єврейська школа (хедер)
_DSC0730
Єврейські пам*ятки
_DSC0731
 Як нам повідомили- у містечку діє лише один заклад харчування (кафе,чи може його й рестораном вважають),але на час нашого візиту,у ньому саме справляли поминки,тож посмакувати місцевою кухнею нам не вдалося.Довелось втамовувати голод напівфабричними чебуреками,які нам люб*язно підігріли у магазинчику,по сусідству із згаданим кафе. Доречі,кава у магазині також вельми смачна- нам її винесли у компактній картонній коробочці,а стаканчики закрили плівкою(щоб напиток завчасно не охолов,та й краще запарився). Подача-як у кращих закладах,без сарказму,ми були приємно вражені)).
Синагога (поч.ХХ ст.)
_DSC0732
Фото
_DSC0733
Модернова споруда сільськогосподарського ліцею
_DSC0734
 У XVII ст. місто зазнало лихих часів: 1621р. – напад татар, 1624р. – епідемії чуми і холери, 1634р. – величезна пожежа, що знищила майже все місто. А в 1648 р. на польський Угнів напали козаки Б. Хмельницького. 1680 р. приніс ще одну пожежу, в якій було знищено не тільки багато осель, а й знаменитий костел разом із монастирем.
Божниця
_DSC0735
Симпатичний особнячок з підпсованим фронтоном
_DSC0736
Каплиця на пагорбі
_DSC0739
 Фундатором мурованого костелу в Угневі на місці дерев'яного храму стали Христофор Дунін та його дружина Маріанна зі Зборовських. Костел почали будувати бл. 1683 р. за проектом архітектора В. Лєнартовича у стилі ранішнього бароко. 21 серпня 1695 р. храм консекрували. Вдова Маріанна Дуніна заснувала при храмі у 1698 р. дім для убогих, а також виділила кошти на додаткове оснащення костелу.
8 червня 1915р. костел під час боїв обстріляла артилерія, від чого завалилась одна з веж, було пошкоджено дах та мури. Реставрація храму відбувалась у 1922 р. та в 1927-1931 рр. Святиня зазнала пошкоджень також і в ВВВ, її відновили у 1945-1951 рр., коли Унів перебував у складі Польщі.
Відділення зв*язку / дім нотаріуса Целевича(?)
_DSC0741
Амбулаторія сімейної медицини
_DSC0743
Один із ряду цікавеньких будиночків на вул. Січових стрільців
_DSC0745
 У 1951р. після повернення Угнева до СРСР костельне майно вивезли до Польщі, а храм перетворили на склад міндобрив. У 1963 р. будівлю внесли до Реєстру пам'яток, але через відсутність ремонту він опинився у стані руїни. Після передачі костелу Державному історико-культурному заповіднику у Белзі в храмі протягом 2007 р. відбулися певні реставраційні роботи, а 2012 р. його накрили новою бляхою.
Трапляються й такі
_DSC0746
Непоодиноко..
_DSC0747
Міська рада
_DSC0749
 Костел Успіння Прсв.Діви Марії– оборонного типу, однонавний. Фасад складається з трьох половинчатих виступів. На західному фасаді – дві двоярусні вежі.
Головний вівтар храму оздоблювала ікона Успіння Пресвятої Діви Марії, що була копією картини Тиціана. Склепіння, стіни вкривали орнаментальні розписи. На осі костелу була розміщена двоярусна брама-дзвіниця з бароковим фронтоном.
Дерев*яний,з ганком
_DSC0750
Костел Успіння Прсв.Богородиці та брама-дзвіниця (1695р.)
_DSC0714
Храм- велет
_DSC0752
 Не лише найменшою кількістю населення славиться це містечко, а насамперед історією та людьми. Любив тут бувати Іван Франко, не раз зупинялися  король Данило(?!) та інші українські князі. Зрештою, з Угнева пішов творити у світ композитор Анатолій Кос-Анатольський. Його батьки спочивають на угнівському старовинному цвинтарі, який причаївся недалеко від церкви. Кам'яні хрести схожі на готичні декорації – громіздкі, похилені. Деякі написи вже не розібрати і не віднайти стежок між могилами. Проте атмосфера цього місця заворожує, ідучи мимоволі приповільнюєшся, щоб не порушити її спокою.
Барочна споруда (17ст.). Тил
_DSC0753
Ясен (обрубок) Я.Павліковського. Вік-400 років
_DSC0754
Монументальний.Оборонний
_DSC0755
 Євреї селилися в Угневі віддавна через сприятливі умови для розвитку ремесел, особливо шевського та торгівлі. Синагога зведена, ймовірно, тим же будівничим, що будував божницю у Великих Мостах, з цегли в стилі  Rochbau .
Споруда зведена в стилі історичного модерну. В архітектурному вистрої святині східні мотиви поєднані з класицистичними. У повоєнний час синагога була пристосована під торгівельній заклад, через що втратила первісне просторово-планувальне вирішення.  До прямокутного у плані об'єму чоловічого залу від заходу прилягає партеровий пуліш, від півночі - партерові жіночі молитовні. Синагога вкрита дахом з заломом, а фасади увінчані профільованим карнизом.
Божниця стоїть окремо, а на захід від неї знаходиться колишня єврейська школа (хедер). У 1994 р. проведено обстеження та обмірні креслення синагоги.  Зараз синагога перебуває «на балансі» місцевого ліцею,та,на жаль,споруда продовжує руйнуватись..
Двоярусна брама-дзвіниця оборонного типу
_DSC0758
Панорама
_DSC0762
Симпатична будівля музею
_DSC0763
 На відміну від більшості галицьких містечок, Угнів мав яскраво виражений український характер. Українська мова переважала в побуті, хоча українців в місті було трохи більше третини. Тут активно діяли товариства “Сокіл”, “Сільський господар”, “Просвіта”. Недарма Угнів називали "Назаретом української інтелігенції".
Місто має підстави пишатися багатьма своїми уродженцями. У сер. 19 ст. значну роль у його розвитку відіграла сімейна пара Степана і Пелагії Жуковських. Ці меценати-благодійники фундували в місті будівництво бурси, цвинтарної каплиці та церкви, заснували фонд, за кошти котрого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах.
Карта пам*яток містечка
_DSC0765
Старі поховання на кладовищі
_DSC0766
Каплиця-усипальниця родини Жуковських (1870р.)
_DSC0768
 У 1772 р., після першого поділу Польщі, Угнів відійшов до Австрії, в складі якої і пробув до 1918 р. Тоді він був включений до ЗУНР, а потім знов опинився в складі Другої Речи Посполитої. На поч. ХХ ст. у місті проживало бл. 5 тис. мешканців, було залізничне сполучення. Угнів мав пошту, аптеку, жандармерію, фінансові установи. В роки Першої світової війни була прокладена вузькоколійка, це дало поштовх розвитку містечка. На початок Другої світової населення міста складалося переважно з поляків і налічувало бл. 4 тис. осіб. Під час фашистської окупації євреї Угнева були винищені у концтаборі Белжця, а після війни в рамках акції «Вісла» було здійснене переселення українських родин на північ і захід Польщі. У місті залишилося лише невелика кількість поляків..
Каплиця.Профіль
_DSC0769
Храм Різдва Прсв.Богородиці ( 1855-1857рр.;1902-1914рр.)
_DSC0779
Дзвіниця (18ст.?)
_DSC0772
 Має Угнів і свого святого великомученика – блаженного Северина Бараника. Отець Бараник, який народився в Угневі, у 1941 р. був закатований енкаведистами у дрогобицьких «Бригідках». На той час він служив ігуменом Василіанського монастиря та парохом церкви Святої Трійці у Дрогобичі. 26 червня 2001 р. Северин Бараник був беатифікований Римським папою Іваном Павлом ІІ. Нині він вважається покровителем міста.
Храм.Фасад
_DSC0782
Храм Різдва Богородиці. Профіль
_DSC0783
Вечірнє,зимове
_DSC0798
 Єдиною пам’яткою Угнева, яка сьогодні відбудована, є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Збудована дерев’яною в 1500 р., вона була повністю знищена під час пожежі 1780 р. Відновлена церква також була дерев’яною, за виключенням пресвітерської частини, яку змурували з каменю. І до сьогодні на подвір’ї церкви збереглася триярусна дерев’яна дзвіниця з тих часів. У 1855-1857 рр. коштами меценатів Жуковських було побудовано повністю кам’яну церкву, для зведення якої розібрали цегляний мур із решток оборонних валів.
У 1902-1914 рр. церкву добудували, а в 1930-их провели масштабну реконструкцію. В рамках оновлення святиня отримала свій найцінніший на сьогодні скарб – настінні розписи, виконані одним з кращих майстрів Галичини Дем’яном Горняткевичем. Митець зобразив на стінах храму не лише образи святих, а й історичні постаті – Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Данила Романовича, Андрея Шептицького та ін.
У 1936 р новонамальовану церкву було освячено. Після війни протягом 1946-1956 рр. у приміщенні церкви облаштували машинно-тракторну станцію, а з іконопису зникли деякі постаті.
Фахверк
_DSC0784
Симпатична ,невідомого призначення
_DSC0785
Старовинна  колона на території хоспісу
_DSC0786
 Колись при костелі діяла польська школа,яку ліквідували у через малу кількість учнів. Вже у 1878 р. до Угнова прибули сестри феліціянки і знову відкрили приватну двокласову жіночу школу.
Мова йде про історію польської школи, де тепер існує сучасний освітній заклад, хоча в Угнові була ще українська чоловіча школа при церкві. За радянських часів у жовтні 1952 р. школу знову відкрили і вона діє дотепер.
Декілька років тому при демонтуванні фасаду було виявлено замурований бетонний хрест зі східної сторони. Його відновили і святиня є окрасою закладу.
Будівля хоспісу-колишній судовий будинок(?)
_DSC0789
Пошарпана будівля-притулок для стареньких
_DSC0790
Меморіальний знак
_DSC0791
 У 1902р. в Угневі було побудовано одноповерховий(!) будинок для суду на вул. Равській(за містом) та нову муровану будівлю судових арештів. Під будинок суду викуплено частину землі від міщанина Гілярія Камінського. Заклад містив у собі 10 більших і 9 менших кімнат. В будинку арешту було 5 келій та двокімнатне помешкання доглядача. За часів Австрії в будинку суду містилися каса скарбового уряду і кадастральний уряд, які за Польщі було перенесено до Рави-Руської, а в судовому будинку розмістили поштовий уряд і пост державної поліції.
Суд в Угнові проіснував до липня 1944 р. Пізніше в цьому закладі розміщувався туберкульозний санаторій, потім відкрили наркологічний диспансер. Зараз – це будинок хоспісу, де проводять майже всю старість хворі літні люди.
Будівля на території
_DSC0792
Профіль
_DSC0793
Брама + колона
_DSC0794
 Попри величну історію, сьогодні Угнів фактично занепадає, не маючи ані робочих місць, ані людських умов для життя. Наразі місто навіть не газифіковано(?), а основним засобом пересування розбитими дорогами залишаються велосипеди.
Вулиця
_DSC0796
Tags: Львівщина, Угнів, архітектура, мандрівки, синагога, храми
Subscribe

  • Млинів: садиба і не тільки

    Не зважаючи на те, що Млинів уперше згадується на поч. XVI ст., люди в цих краях мешкали віддавна. Один з районів містечка – Муравиця…

  • Маєток у Качанівці. Ч.2

    Про рід Тарновських існує чимало легенд, але як історичний факт встановлено, що Качанівка була одним з перших маєтків, котрий відмовився від…

  • Унтервальден / Підгайчики

    Унтервальден - давня німецька колонія в Галичині, зараз землі колонії є частиною с. Підгайчики, у Золочівському районі Львівської обл. Утворена…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments