Село Низкиничі документально відоме з XV ст. як власність магнатів Киселів. Киселі побудували у Низкиничах дерев`яний замок і оточили його земляними валами, залишки яких збереглися й досі.
Комплекс Успенського монастиря в с.Низкиничі
На залишках валів замку Киселів
16 вересня 1643 р. князь Адам Кисіль відкрив у Низкиничах монастир Покрови Пресвятої Богородиці та подарував ченцям замок із навколишніми землями. Монастир посідав стратегічно вигідне місце за межами села, на вершині невисокого пагорба. Оборонні укріплення бастіонного типу складалися з земляного валу та сухого рову, які доповнювали природні захисні рубежі. Вони оточували квадратне в плані монастирське подвір'я з чотирма бастіонами. В'їзд розташовувався в південній куртині, поблизу південно-західного бастіону, який значно відрізняється від інших наріжних бастіонів висотою, більшими розмірами та формою плану. Серцем обителі став мурований храм.
Кирило та Мефодій продовжують навчати
Сходи до
Каплиця-ротонда
Ще задовго до заснування обителі Кисіль почав у своєму маєтку будівництво нового мурованого храму, оскільки попередній - дерев'яний, розміщений поза оборонними валами, - вже тоді називався «старим». Засновник монастиря А.Кисіль відомий як видатний політичний діяч, щиро вірив у можливість громадянського миру між польською шляхтою і українським козацтвом, та докладав чималих зусиль до їхнього замирення, проте виявився чужим для обох сторін. 1653 р. А.Кисіль спочив і був похований у монастирському храмі, в приділі Св. вмч. Георгія Переможця.
Надбрамна дзвіниця (17ст.)
Нова дзвіниця
Братський корпус з храмом Георгія Побідоносця (2002р.?)
До 1690 р. монастир перебував у розквіті, потім зазнавав утисків з боку землевласників Догилів(Довгял)-Циринів, які отримали частину Низкиничів, і був переведений до унії, а наприк.XVIII ст. збіднів. 1796 р. мурований храм обителі став православною парафією, а сам монастир проіснував до свого закриття у 1837 р.
Ще на поч. 19 ст. місцевим ченцям був добре знайомий документ, згідно з яким 9 лютого 1744 р.у папа римський Бенедикт XIV повністю визнав фундуші Низкиницького монастиря через спеціально видану буллу, оригінал якої зберігався в тутешньому архіві. На основі правового повернення історичної справедливості в сер. 18 ст. василіани(так,на даний час там були вони) через судові процеси успішно добиваються виплати багаторічних заборгованостей від Довгял-Циринів й фактично спричинюються до їхнього повного розорення.
Успенська церква 
Успенська церква -2
На території обителі
У 1766 р. власником маєтку стає староста Новограду Францішек Чацький, який не тільки виплатив належні чернечому фундушу 20тис. золотих, а й додав до нього понад 5000-ний борг попередніх господарів. В кін. 19 ст. село переходить у власність поміщиків Модзалевських. Згодом настоятелем протягом багатьох років був ієромонах Марцелій Білінський, часи правління котрого стали початком занепаду монастиря. До кінця століття він входить у великі борги, а насельники розходяться по інших общинах.
Монастир як адміністративна чернеча одиниця Греко-католицької церкви проіснував до того часу, поки з дозволу Литовської Греко-католицької Духовної консисторії від 22 червня 1837 р. монастир наказали закрити, а його келії розібрати, що було зроблено у тому ж році наступним настоятелем й останнім адміністратором Іоаннікієм Козачевським. Розібрання келій стало поштовхом до початку судового процесу за позовом православного духовенства.
Мур-також пам*ятка архітектури
Двоярусна,з воротами
У 1909 р.Низкиницьку церкву відвідав майбутній новомученик владика Фаддей (Успенський). Він належно оглянув речі старовини й внутрішнє вбрання церкви та увіковічнив свої враження у «Волинських єпархіальних відомостях».
У 1961 р. храм закрили, а в 1962р. "відзначилась" комуністична молодь: спаплюжили вівтар, відкрили саркофаг А.Киселя, розкидали рештки спочилого, скинули на підлогу надгробну скульптуру князя...
8 червня 1969 р. храм знову відкрився для богослужінь. Львівські фахівці відреставрували низкиницькі пам’ятки старовини.
Нововолинська центральна міська лікарня
Нововолинський ліцей №1
А ці все біжать!
У 1987-1994 рр. служіння настоятеля храму ніс майбутній владика Павло (Лебідь), нині намісник Києво-Печерської Лаври. Рішенням Священного Синоду УПЦ від 28 жовтня 1997 р. при храмі відроджено монастир.
І ще таке: у лютому 2019р. Успенський монастир перейшов до ПЦУ. Не без скандалів та непорозумінь,звичайно ж..
Монумент
На кутах ЦП (центральної площі)
Ще у 1912 р. вченим М. М. Тетяєвим було висловлено думку про наявність запасів кам'яного вугілля на землях західної України в районі Волинсько-Подільської височини. І лише у 1938 р. Сілезьким промисловим концерном був відкритий у Львові буровий відділ геологічного управління. У 1940 р. був організований трест «Львіввуглерозвідка». Але почалася війна і роботи залишились незакінченими. Поновилися роботи у 1946-47 рр., та бажаних результатів не було. Наприк. 1948 р. вже «Волиньвуглерозвідка» продовжувала пошукові роботи. У липні 1950 р. на околиці с. Дорогиничі було закладено першу Волинську шахту потужністю 1000 тонн вугілля на добу.
На кутах ЦП (центральної площі)-2
На кутах ЦП (центральної площі)-3
На кутах ЦП (центральної площі)-4
Указом від 10 квітня 1951 р. селищу шахтарів було надано назву Нововолинськ, районного підпорядкування Іваничівському району. Утворилась Нововолинська селищна рада.
У квітні 1957 р. робітниче селище стало містом районного підпорядкування,а в 1958 р. його віднесено до міст обласного підпорядкування.
Скромно? А що додати. Ну,хіба те,що зовсім скоро Нововолинськ втратить статус шахтарського містечка,-це залишиться в історії..
Палац культуриСкромно? А що додати. Ну,хіба те,що зовсім скоро Нововолинськ втратить статус шахтарського містечка,-це залишиться в історії..
Адмінбудівля
Ні,це не шахтар
Тепер Павлівка Іваничівського району Волинської обл.,а колись- Порицьк, – давнє волинське містечко, що розгорнулось на підвищеннях понад р. Лугою.
Перша згадка 1407 р. Тоді ж Великий князь литовський Вітовт передає Порицьк своєму слузі Іллі Вячковичу у володіння, який уже будує на цій землі дерев’яний замок (в районі Голіндерні). Одночасно був побудований римо-католицький костел. Поселення розташовувалося по обидва боки р.Луги, яка й ділила його на дві частини.Зачинателем знатного роду Порицьких став Ф.Корибут, князь Збаразький, за якого вийшла заміж одна з нащадків Вячковича.
З 1684 і до 1939 р. останніми власниками містечка були представники роду Чацьких.
Комплекс Михайлівського храму в с.Павлівка
Михайлівська церква (1650р.)
За правобережною частиною поселення закріпилася назва Старий Порицьк, що є найбільш відомим за часів національно-визвольного повстання: 1831 р. тут відбулася битва корпусу польського генерала Дверницького з драгунами генерала Рудигера. Полеглі в цій битві були поховані в могилі біля Старого Порицька, на той час уже, до речі, названого фільварком.
На лівому березі Луги лежав Порицьк. Поселення прогресивно розвивалося. Зазначається про надання Порицьку в 1531 р. дозволу на локацію або магдебурзького права.
У 1694 р. власником Порицька став Вацлав Чацький. Цікавим є факт, що у 1735 р. каштелян волинський Михайло Чацький запросив до Порицька єзуїтів,а сам князь упродовж 1751-1764 рр. займався організацією будівництва нового костелу, для оформлення якого був запрошений відомий архітектор і маляр, єзуїт А. Ахорн. Після пожежі, що сталася у друг. пол.XVIII ст., власник Порицька Щасний Чацький розпочав будівництво нової резиденції, а завершив його тільки син Тадеуш - відомий вчений, історик, засновник Кременецького ліцею. Його маєток був зразком класичного палацового комплексу того періоду.
Дзвіниця
Храм.Фасад
На поч. XX ст. тут була пошта, телеграф, поштова земська станція, фельдшерський пункт, аптека, банк та 48 крамниць. Адміністративний центр Порицька розміщувався в районі Голіндерні, де був суд, волосна управа, двокласна школа з семирічним навчанням. Вулицю закінчував розкішний сад фруктових дерев і кущів - власність графа Чацького.
В роки Першої світової війни згоріла частина резиденції Чацьких, яка так і не була відбудована. У березні 1919 р. біля Порицька, який був зайнятий українцями, відбулися бої українських і польських військ. В роки Другої світової війни Порицьк фактично вщент зруйнували гітлерівці. Указом від 10 квітня 1951 р. його об’єднано з Павлівкою в один населений пункт. 11 липня 2003 р. в Павлівці на відзначення 60-ї річниці Волинської трагедії відкрито пам’ятник українсько-польського примирення «Пам’ять – Скорбота – Єднання».
Фото
